Словник основних понять курсу "Основи радіожурналістики" · Портал журналиста
 Статьи  В помощь студенту

Словник основних понять курсу "Основи радіожурналістики"

Радіожурналістика як вид журналістської діяльності характеризується надзвичайно високим рівнем оперативності, особливим характером емоційного впливу на аудиторію і внаслідок цього - структурною своєрідністю композиційних рішень вихідного журналістського (життєвого і літературного) матеріалу, використанням спеціальних прийомів організації уваги аудиторії. Нижче представлені основні терміни і поняття радіожурналістики.



Автор – той, хто написав будь-яку працю, твір, лист і т. ін., або розробив якийсь план, проект і т. ін.

Авторство – належність твору, проекту і т. ін. певному авторові.

Адресант – відправник (комунікатор) інформаційного звернення, замовник програми.

Адресат – споживач інформаційної продукції, читач, слухач, глядач, відвідувач лекцій, виставок, конкретний одержувач.

Адресна передача – передача, що має чітку спрямованість, призначена для певного кола глядачів, слухачів. Необхідність у передачах такого типу зумовлена неоднорідністю аудиторії. У теле- і радіожурналістиці цей термін вказує на відмінність передач спеціального характеру від тих, які розраховані на широку (недиференційовану) аудиторію. Спрямованість А.п. визначається географічними, демографічними, професійними й іншими характеристиками аудиторії, а також особливостями, пов’язаними з інтересами і захопленнями людей (наприклад, передача для жителів Запоріжжя і Запорізької області; для дітей, молоді, жінок; для військових, для працівників промислових підприємств; для жителів села; для садівників, фотолюбителів, аматорів шахів тощо).

Активний програмний час (прайм-тайм) – проміжок часу, коли активність радіослухачів є найвищою.

Апаратна – частина апаратно-студійного блоку, приміщення для техніки, що забезпечує процес створення і випуску в ефір радіопередачі.

Апаратна мoнтажна – приміщення з обладнанням для звукового монтажу радіопередач, яке є частиною апаратно-студійного блоку, або розташовуєтья автономно.

Апаратно-студійний комплекс (АСК) – група апаратно-студійних блоків чи радіостудій з монтажними апаратними, об’єднаних у єдину технологічну систему за допомогою комутаційного центру – центральної апаратної.

Аудіовізуальна інформація – зорова інформація, що супроводжується звуком.

Аудіовізуальний твір – твір, який складається з набору пов’язаних між собою зображень, що створюють відчуття руху, із супровідним звучанням або без нього; який можна бачити, а за наявності супровідного звучання – чути. До А. т. належать кінематографічні та інші твори, виражені засобами, аналогічними кінематографії, – такі, як телевізійні та інші способи фіксації зображень із супровідним звучанням на магнітних плівках, платівках, дисках тощо.

Аудиторія потенційна – ймовірне коло радіослухачів, на яких розрахований радіомовний канал, програма, рубрика, а також окремі матеріали. А. п. містить у собі і цільову аудиторію. Вона визначається за територіальним (наприклад, для районної радіостанції – усе населення району, здатне приймати її програми) й іншими (демографічним, соціально-демографічним, психологічним, соціально-психологічним) принципами.

Аудиторна динаміка – 1. Зміни у складі та чисельності радіоаудиторії, переключення її з однієї програми на іншу, виключення з процесу комунікації під час передачі. 2. Визначення зміни у складі і чисельності аудиторії.

Бек – музична звукова підложка під новини, рубрики, прогноз погоди, розмови діджея.

Бед (англ. bed – ліжко) – музична кінцівка ("хвіст пісні”) без вокального виконання, на фоні якого робиться "back-announce” (оголошується виконавець, назва пісні та інша інформація).

Блок – 1. Комплексна радіопередача, в ході якої за значний часовий відрізок виходять в ефір матеріали, тематично пов’язані між собою і спільної спрямованості. Практикують Б. з фіксованою періодичністю. Внутрішній зв’язок Б. здійснюється ведучим радіопрограми. Тривалість Б. коливається від однієї до чотирьох годин залежно від тематики чи соціальної орієнтації передачі на певну частину радіоаудиторії. 2. Програми, присвячені певним подіям (річницям) об’єктам тощо. Щотижневі Б. адресують великим соціальним групам: автомобілістам, пенсіонерам, домогосподаркам, воїнам тощо.

Ведучий – журналіст, що веде радіо- чи телевізійну передачу, представляє виступаючих, промовляє текст, який пов’язує компоненти передачі, коментує, доповнює їх, спрямовує хід бесіди у мікрофона, керує дискусією. Найчастіше радіожурнали і серійні передачі мають постійного В. Ним може бути як штатний співробітник редакції, редактор передачі, так і запрошений для цього фахівець. Існує два основних типи В. радіопередач: 1. В. – автор, журналіст, який сам готує текст для ефіру; 2. В. – актор, який виводить в ефір заготовлений автором текст. Своєрідну роль В. відіграє в радіотеатрі і в "Театрі у мікрофона”: пояснює обставини дії, повідомляє про її час, місце тощо.

Вибіркове (спотове) радіомовлення – використання рекламозамовниками кампаній (загальнонаціонального чи регіонального масштабу) по радіо, що плануються з умовою вибору ними конкретних станцій мовлення.

Виконавець – актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, диригент, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору, а також інші особи, які займаються такою самою творчою діяльністю, в тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери.

Відбивка (джингл) – коротка музична фраза, що анонсує, випереджає радіопередачу, розділяє рубрики в тематичній чи адресній радіопрограмі. З цим звуковим відрізком слухачі ідентифікують радіостанцію. Відомі приклади – "Є-вро-па плю-ю-юс”, "Но-о-ста-а-ль-жи”, "Ю-ю-ні-верс”. У музичному пакеті радіостанції мають бути В. різної тривалості: швидкі, середні та повільні. Вони підбираються до наступних за ними піснями за тональністю, настроєм, змістом, ритмом, швидкістю тощо.

Вікторина – змагання, в ході якого учасникам треба дати відповідь на різноманітні запитання та завдання, щоб засвідчити свої знання у певній галузі людської діяльності чи виявити свій загальний культурний рівень.

Всесвітня служба радіомовлення – діяльність в області радіомовлення мовою, що має широке поширення в декількох країнах, яка не спрямована на конкретну країну. В Україні "В. с. р. України” – державний радіоканал для інформування світової громадськості про внутрішню та зовнішню політику України, задоволення духовних потреб українців, які проживають за межами рідної країни. Передачі ведуться українською, англійською, німецькою та румунською мовами і становлять 31,8 години на добу.

Вузівське і шкільне і радіомовлення – це галузь мовлення в середніх і вищих навчальних закладах, що використовує засоби радіомовлення в навчально-освітніх цілях: організовує та включає до програми навчальні лекції, уроки, доповіді, пізнавальні програми, освітньо-виховні програми, а також програми розважального і музичного характеру, чим прискорює і полегшує засвоєння матеріалу.
Працюючи на радіо, опановують основи журналістики майбутні працівники електронних ЗМІ. Редакції цих радіостанцій, як правило, формуються на громадських засадах зі школярів і студентів під керівництвом викладачів. Вузівське радіо є початковою виробничою базою для закріплення теоретичних знань і вироблення у студентів практичних фахових навичок.

Гачок (англ. hooks) – анонсування програми з метою утримання слухача на хвилі радіо на певний період. Якщо ведучому необхідно перервати програму на певний відрізок часу (наприклад, новини, реклама), то необхідно докласти чималих зусиль, щоб заінтригувати слухача, утримати від бажання переключитися на іншу хвилю.

Голосовий грим – надання мовленню журналіста емоційної забарвленості та ритмічних особливостей, які передають особливості події.

Діалог – форма мовленнєвої організації твору; розмова двох або кількох дійових осіб.

Диктор – людина, що досконало володіє мовою, має бездоганну дикцію, приємний тембр голосу і виразно читає текст радіопередачі.

Дикторська група – виробничо-творча ланка структури редакційного апарату, в яку входять диктори редакції радіомовлення або студії телебачення.

Диктофон (лат. dicta – "говорю, диктую” і грец. phone – "звук, голос”) – портативний апарат для звукозапису, призначений головним чином для фіксації людської мови. Використовується, як правило, при інтерв’ю, в окремих випадках – для ведення репортажу, якщо під час події журналіст може вільно переміщатися, щоб сконцентрувати увагу аудиторії на виступі конкретної людини чи звукової деталі. Основна відмінність від магнітофона – наявність пристроїв, що полегшують розшифровку, перенесення на папір записаної на магнітну стрічку інформації (дистанційне керування, можливість уповільнення або збільшення швидкості тощо).

Дикція – вимова, ступінь чіткості у вимові слів, складів і звуків у розмові, співі, художньому читанні тощо.

Джингл (див. Відбивка).

Досьє – 1. Сукупність документів та інших письмових матеріалів. Що стосуються певної особи чи справи. 2. Папка, у якій зберігаються ці документи і матеріали.

Ефірне мовлення – поширення радіо- і телевізійних передач через ефір за допомогою радіостанцій і приймальних пристроїв колективного чи індивідуального користування. В Україні Е. м. почало розвиватися у 1924 році.

Ефірний час – час, впродовж якого певна радіостанція передає свої програми самостійно або в співпраці з мережною станцією.

Ефект присутності – створення за допомогою виражальних засобів радіо зримої картини у слухача, що дає змогу як би знаходитися на місці події. Е. п. є неодмінною ознакою радіорепортажу.

Жанр – форма організації того чи іншого матеріалу для вирішення конкретного творчого завдання. Це стосується всіх сфер творчості: музика, театр, кіномистецтво, живопис, література, у тому числі й публіцистики.

Жаргон – штучна мова, прийнята лише в певному колі людей, пов’язаних спільними цілями або інтересами. Ж. становлять спеціально підібрані поняття і терміни, слова і звороти мовлення. У відкритих групах (наприклад, молодь) Ж. (сленг) – це "колективна гра”. В замкнених колах Ж. – сигналом, що розпізнає "своїх” і "чужих”, а іноді – засіб конспірації. Іноді цей термін використовують на позначення викривленої мови.

Жаргонізми – слова або вирази, які використовують в мові певні соціальні або професійні групи людей як спосіб характеристики або самохарактеристики в програмах для молоді, різноманітних шоу, розрахованих на певні кола людей. Зловживання Ж. призводить до засмічення української мови.

Живий голос – розповідь, записана репортером на плівку та що включена в радіо- чи телепередачу.

Жмут (clock) – частини (можуть бути 10-, 15- та 20-хвилинними), на які розподіляється одна година на радіо, тобто створюється звичайний розклад години, що починається із зазначенням точного часу, випуску новин, звукового логотипа радіостанції, а далі відбувається розподіл на джингли і рубрики, які виходять постійно в один і той самий час.

Журналіст – професійний літератор, постійний співробітник, штатний працівник періодичного видання, інформаційного органу, редакції радіомовлення або студії телебачення, організатор творчого процесу.

Журналістська майстерність – професіональне вміння автора реалістично відображати дійсність у різноманітних журналістських формах і публіцистичних жанрах.

Задній план – у радіомовленні чи на телебаченні так називають музику, або шумові ефекти, що супроводжують передачу. Створює фон, завдяки якому діалог набуває чіткості і більшої виразності, емоційної довершеності.

Заставка (перебивка) – коротка музична фраза, ряд виконаних на музичному інструменті звуків, якими відділяються частини тематичної радіопередачі.

Звукова доріжка – ділянка рухомого носія (кіноплівки, магнітної плівки, диска, грамплатівки), на якій зафіксовані звукові коливання.

Звукова мізансцена – місце розташування мікрофона відносно учасників подій. Його можна встановити так, щоб всіх учасників подій можна було чути однаково; можна передавати його від однієї людини до іншої, або наближати чи віддаляти від механізму, що працює (наприклад, трактора чи автомобіля), створюючи при цьому ефект присутності.

Звукове вирішення радіопередачі – використання комплексу виражальних засобів радіо, у якому зберігається головна роль слова, але музика і шуми виконують не додаткову, ілюстративну, а сюжетну функцію і можуть у структурі передачі заміняти людське мовлення для позначення часу і місця дії, переміщення дії в часі і просторі, вираження емоційного характеру описуваних подій і психологічного стану його учасників чи самого журналіста.

Звуковий образ – сукупність звукових (мовних, музичних, шумових) елементів, що створюють за допомогою асоціацій в узагальненому вигляді уявлення про матеріальний об’єкт, явище, історичну подію, характер людини. Поняття про З. о. у науці про журналістику розроблене в 70-х рр. як результат осмислення особливостей функціонування різних виражальних засобів радіожурналістики. У його структурі всі елементи рівнозначні, тому що можуть мати понятійне, сюжетне і естетичне навантаження для вираження реальної дійсності. Пошук оптимального поєднання цих елементів в кожному конкретному випадку і складає суть творчості радіожурналіста, що прагне досягти найбільш дохідливої і виразної форми для передачі своїх думок і життєвих спостережень. З. о. є частиною ідейно-естетичного оформлення телевізійної передачі чи кінофільму. У цьому випадку він існує в структурі твору як частина загального зображувального комплексу художніх засобів, чи як автономний компонент для поглиблення тієї або іншої авторської думки, безпосередньо не пов’язаної із сюжетом, вираженим пластичними засобами.

Звукозапис – процес, за допомогою якого сигнали звукової інформації, впливаючи на магнітну плівку, платівку, диск, дискету тощо, змінюють його кількісні і якісні характеристики з метою збереження в ньому звукової інформації і наступного її відтворення. Розрізняють два види З.: монофонічний, що майже не містить інформації про просторове розташування джерел звукового сигналу під час запису, і стереофонічний, який містить інформацію про просторове розташування джерел звукового сигналу під час запису.

Імідж – репутація радіостанції, реноме, ім’я (єдність уявлень та вражень, що їх певна група осіб пов’язує з предметом, особою, програмою, радіостанцією). Вперше був запроваджений 1955 р. Гарднером і Леві, які стверджували, що спосіб, за допомогою якого марка чи товар доведені до свідомості покупця має вирішальне значення для окремої покупки. Комунікатор намагається створити однаковий І. у всіх споживачів (навіть у всього суспільства), хоч це практично неможливо. Сучасний маркетинг зорієнтований на створення уявлень про товари (послуги) чи марку, котрі б збігалися зі смаками перспективних цільових груп, тобто використовує багатокомпонентність іміджу і намагається спрофілювати його. І. може бути перебільшеним, хибним, брехливим.

Іміджева асоціація – голос людини, специфічна мелодія, шумові ефекти, що викликають у слухача асоціації з певною радіостанцією, програмою, вікториною, шоу, новинами на радіо. За допомогою іміджевих асоціацій створюється певний образ радіостанції.

Імпровізація – особливий вид творчості, який здійснюється без ґрунтовної попередньої підготовки. І. як характер дії та спосіб розгортання авторської думки широко застосовується на радіо, і це надає передачам природності, внутрішньої динамічності, більшої переконливості. Імпровізаційна радіопередача не передбачає створення детального сценарію чи заздалегідь написаного її учасниками тексту. Проте вона, як правило, має сценарний план, вимагає своєрідної проби – ознайомлення учасників зі студійною обстановкою, в якій їм доведеться виступати. Режисер може повідомити про творчий задум, але коли передача йтиме в ефір, вона фактично творитиметься "заново”. Найчастіше І. використовується в інтерактивних, прямоефірних програмах, в яких слухач бере безпосередню участь за допомогою телефонного, пейджингового, модемного, факсимільного зв’язку.

Іномовлення (див. Міжнародне радіомовлення).

Інсценування ( лат. in – на і scena – сцена) – переробка белетристичного добутку (роману, повісті, розповіді) на драматургічний для постановки радіотеатром. Як складний творчий процес І. включає такі етапи: написання сценарію, підбирання виконавців ролей, розробка мізансцен, проведення репетицій тощо. Особливо часто використовується в програмах для дітей.

Інтернет-мовлення – розширення мовлення діючих ефірних радіостанцій в мережу Інтернет для збільшення слухацької аудиторії. До 2000 року в Києві, наприклад, майже не залишилося комерційних FM-радіостанцій, байдужих до цієї нової форми поширення програм і передач. Однак точкою відліку можна назвати 1996 рік: у жовтні цією формою мовлення зацікавилася радіостанція "Європа Плюс”, випустивши в режимі Real Audio програму "FM Достоєвський” Артемія Троїцького. Прослуховування радіостанції в режимі Real Audio — досить просте заняття: не потрібно крутити ручку тюнера чи налаштовувати цифровий приймач, варто лише підключити свій персональний комп’ютер до Інтернету через провайдера (фірма, що надає повний комплекс Інтернет-послуг), за допомогою браузера (програма пошуку в мережі) Microsoft Explorer чи Netscape Navigator набрати адресу сервера: http:// www.realaudio.com — і вибрати серед переліку станцій, що мовлять у мережі, потрібну. При цьому зберігаються всі основні переваги радіо: слухаючи радіопередачу через Інтернет, одночасно можна грати в комп’ютерну гру, набирати текст дипломної роботи чи відправляти електронний лист.

Інтонація – сукупність ритміко-мелодійних засобів вимови, що додають мові різноманітних відтінків, роблять її питальною, окличною або розповідною. У радіомовленні вона вказує на ставлення ведучого до передаваного змісту, сприяє виразності викладу мікрофонного матеріалу, надає текстові своєрідного забарвлення.

Інформаційне радіомовлення – система радіопередач, підготовку яких здійснюють різні редакційні підрозділи з метою оперативного й об’єктивного інформування населення про найбільш важливі і цікаві події в країні і за її межами. Значну частину І. р. складають програми прямого ефіру – трансляції і репортажі з місця події, що синхронно відбивають його розвиток. Найважливіша умова ефективності інформаційного мовлення – оперативність, тому що відповідно до законів соціальної психології і психології сприйняття суспільна думка щодо того чи іншого соціально значимого факту формується насамперед на базі першого його тлумачення ЗМІ. До найбільш розповсюджених жанрів інформаційного мовлення належать: повідомлення, репортаж, інтерв’ю, звіт, кореспонденція, огляд тощо.

Канал мовлення – сукупність технічних засобів з частотним присвоєнням, призначених для трансляції теле- і радіопередач.

Касета (від франц. сassette – скринька) – пристрій у вигляді закритого пластмасового футляра, призначений для розміщення в ньому котушки, осердя, носія магнітного запису і деяких допоміжних пристосувань. Використовується як носій відео- і звукової інформації. Переваги К. порівняно з іншими пристроями для збереження і використання магнітної стрічки (котушками, рулонами тощо) – захищеність стрічки від випадкових ушкоджень, компактність, простота експлуатації і зручність зберігання.

Композиція – побудова твору, система зв’язку його складових частин, їх взаємозумовленості і співвіднесеності. Незалежно від обсягу, кожний словесний твір будується за законами пропорцій, діалектичного зв’язку компонентів і становить складне ціле. Структура будь-якого журналістського твору залежить від специфіки матеріалу, творчого завдання і таланту автора. Щоб К. була справжнім засобом реалізації творчого задуму, журналіст мусить продумати початок твору і його закінчення, подбати про те, який епізод чи факт поставити в центрі уваги слухача.

Контроль ефіру – запис радіопередачі з метою оцінювання якості підготовки матеріалу і якість передачі в цілому.

Концерт-загадка – один з різновидів концерту, що практикується радіомовленням. Під час музичних номерів ведучий навмисно не називає прізвище виконавця, щоб почути цю інформацію від слухачів у прямому ефірі.

Котирування програми – показник популярності програми, відсоток відбору тих, хто слухає її у певний час.

Лайнер – фраза, що промовляється та анонсує, випереджає радіопередачу, розділяє рубрики в тематичній чи адресній радіопрограмі. З цим звуковим відрізком слухачі ідентифікують радіостанцію. У звуковому пакеті радіостанції мають бути Л. різної тривалості: швидкі, середні та повільні, вони підбираються до наступних за ними пісень за тональністю, настроєм, змістом, ритмом, швидкістю тощо.

Лід – вступний абзац, яким відкривається текст публікацій. Це своєрідний зачин, що виконує функцію заспіву або зачину. На радіо лідова система подачі інформації використовується у випусках новин: на початку ведучий коротко розповідає про найважливіші події у світі, країні або місті за останню годину. Іноді "ліди” формуються так, щоб зацікавити й затримати слухача на певній хвилі протягом тривалого часу.

Літературний театр – вид радіоспектаклю, у якому поєднуються елементи сценічної дії й авторського оповідання, за допомогою акустичних засобів розкривається зміст художнього твору.

Лого – звуковий логотип радіостанції, який складається з різноманітних елементів: чітка назва радіостанції, частота в ефірі, зазначення точного часу, музична композиція, що асоціюється з радіостанцією тощо.

Локальна програма – програма, що підготовлена місцевою програмою мовлення (без участі мережі).

Магнітофільм – фонограма, отримана в результаті запису на магнітній стрічці.

Магнітофон (від грец. Magnetis litos – камінь з Магнесії (давнє місто в Малій Азії) і грец. рhone – звук) – апарат, призначений для звукозапису і (чи) його відтворення.

Міжнародне радіомовлення – поняття, що широко використовується в науковій і популярній літературі, а також у журналістській практиці. Поряд з ним вживають терміни "іномовлення”, "мовлення на закордонні країни”, "зовнішнє радіомовлення”, "закордонне радіомовлення”. Усі вони є синонімами. У рамках країни-суб’єкта мовлення міжнародне радіомовлення є важливою частиною системи національних засобів масової інформації. Водночас воно являє собою елемент системи глобального обміну інформацією, що включає також пресу, телебачення, туризм, різного роду міжнародні зв’язки й організації, дипломатичні канали. Підготовка і випуск в ефір радіопередач, призначених для радіослухачів за кордоном, – особливий вид мовлення. Воно ведеться як іноземними мовах, так і мовою країни-суб’єкта мовлення.

Місцеве радіомовлення – ланка системи радіомовлення країни, що існує відповідно до адміністративно-територіального розподілу України. До М. р. належать обласні, міські (районні) редакції радіомовлення. Найбільше їх у обласних центрах, які транслюють передачі українською мовою і висвітлюють місцеве життя. Кілька разів на тиждень тривалістю до години ведеться мовлення у районах, через ретрансляційні вузли здійснюється радіомовлення у сільських населених пунктах, на промислових підприємствах. Хвилі, на яких працюють станції М. р., визначаються міжнародною конвенцією. Програми М. р. містять у собі інформаційні випуски, тематичні передачі з загальнополітичних і соціально-економічних питань, побудовані на місцевому матеріалі, а також концерти за заявками і можуть бути різними за обсягом.

Мікрофон (від грец. Micros – малий і phone – звук) – пристрій, що перетворює звукові коливання на електричні, і є неодмінною частиною апаратури радіо.

Мікрофонна папка – папка, що містить технічні і творчі дані передачі, підготовленої до ефіру: мікрофонний матеріал, інформацію про учасників, хронометраж, режисерський сценарій і т. д.

Мікрофонний матеріал – текст, призначений для читання перед мікрофоном і передачі в ефір.

Мікшер (англ. mixer – "змішувач”) – прилад для мікшування.

Мікшування – регулювання рівнів електричних сигналів передачі, поступове виведення звуку і наступне таке саме введення їх. Це специфічна форма переходу від однієї музичної фрази до іншої.

Мовлення – процес поширення інформації засобами радіо- чи телевізійної техніки. Поняття мовлення має на увазі одночасний прийом інформації, переданої з одного редакційно-технічного центру, великою кількістю людей, за допомогою індивідуальних прийомних пристроїв. Розрізняють внутрішнє мовлення (передачу програм для населення своєї країни) і іномовлення (міжнародне мовлення) (передачу програм для населення інших країн). За технічними характеристиками Мовлення розділяється на ефірне і дротове (кабельне радіомовлення і радіотрансляційна мережа).

Модератор (лат. moderator – "стримуючий”) – ведучий на радіостанції, журналіст, що повідомляє кілька окремих інформаційних матеріалів у передачі, поєднує чи відокремлює їх, доповнює коротким коментарем; редактор, що веде передачу як диктор із вступним, перехідним чи заключним словом у програмі чи її розділі програми. М. стежить за правильним розподілом часу висловлювань гостей студії і слухачів, які телефонують. Його мета – не "загубити” тему, не дати учасникам відхилятися від теми обговорювання. Найголовніший принцип: М. не є учасником дискусії, не займає позицію одного з учасників. Приклад М. – це ведучий програм, що стосуються передвиборчих дебатів.

Монтаж – добір і з’єднання окремих сцен і епізодів фільму, передачі у необхідній послідовності. Різновиди М. на радіо: 1. Нескладна обробка магнітної стрічки, на якій зроблено запис, усунення непотрібних або невдалих місць і з’єднання окремих частин запису в одне ціле. 2. Комп’ютерний М., під час якого вся інформація запам’ятовується, а звук обробляється поканально. 3. З’єднання в певному порядку частин радіопередачі, а також усієї денної програми, що допомагає підсилити ефект впливу на слухача. 4. З’єднання різних виражальних засобів радіо: слова і шумів, слова і музики, шумів і музики або всіх виражальних засобів одночасно. М. дає змогу вдосконалити звуковий матеріал, забираючи розтягненості і залишаючи найяскравіші характерні фрагменти життєвої реальності.

Музична година – тип програми радіомовлення, коли передачі музичних записів перетинаються з повідомленнями про точний час, прогнозом погоди, численними рекламними зверненнями та іншими різновидами радіоповідомлень.

Музичний супровід – мелодія, що увиразнює текстовий матеріал радіопередачі, створює фон, на якому ведеться розповідь. М. с. сприяє глибшому розкриттю змісту, робить передачу емоційно забарвленою, створює певний настрій у слухача.

Навчальне радіомовлення – галузь мовлення, що використовує акустичні засоби радіо з навчально-освітньою метою, організовує передачі для учнів і студентів, чим прискорює і полегшує засвоєння матеріалу. Н. р. Включає до програм лекції, уроки, найчастіше навчальне радіомовлення використовується для вивчення іноземних мов.

Наростання – поступове та рівномірне звукове посилення радіопередачі, що є одним із засобів музичного оформлення матеріалу, який передається в ефір.

Невербальна інформація (лат. verbalis – "словесний”) – інформація, що міститься не стільки в самому слові, вимовленому журналістом у мікрофон, скільки в інтонації. Вона додає тексту іронічного, а іноді і протилежного змісту. Н. і. часто включає звукопис подій чи окремих фактів реального життя, зібраних разом за принципом арт-акустики (таким способом, коли кожен звуковий фрагмент зберігає семантичне значення, тобто має змістове наповнення).

"Новини одним рядком" (англ. headlines) – анонсування випусків новин, в яких дуже коротко розповідається про найголовніші події.

Обласне радіомовлення (див. Місцеве радіомовлення).

Оглядач – журналіст, який готує огляди для радіомовлення, порушуючи актуальні проблеми, аналізуючи численні факти й події. Це кваліфікований працівник, людина широких політичних горизонтів, високої журналістської культури.

Оголошення – передане по радіо повідомлення про певну подію, може бути рекламного характеру.

Партитура передачі (від італ. partitura – буква, поділ, розподіл). Розгорнута форма режисерського сценарію, що найбільш повно відбиває послідовність епізодів радіопередачі. Робота над П. п. завершується в процесі трактових (генеральних) репетицій, за нею радіорежисер чи асистент режисера випускають в ефір передачу чи ведуть її запис, знаходячись в апаратній за режисерським пультом.

Пауза – тимчасова зупинка голосу, невелика затримка в бесіді, розмові, читанні. Це важливий чинник логічного членування тексту на домірні частини, засіб психологічної підготовки слухача до сприймання матеріалу. Правильне додержання П. позитивно позначається на якості мовлення перед мікрофоном: може надавати передачі відповідної (розповідної, окличної, питальної) тональності, певного колориту й емоційно впливати на слухача.

Передавач – радіоелектронний апарат, що використовується у зв’язку, радіомовленні для передачі в ефір електромагнітних сигналів, адекватних переданим звуковим сигналам, музичним мелодіям. Він здійснює два фізичних процеси: створює електричні хвилі високої частоти (внаслідок трансформації енергії джерела) і направляє їх для передачі сигналів.

Перехідна аудиторія – аудиторія, що лишається біля приймачів після прослуховування попередньої програми тієї самої радіостанції чи мережі.

Підводка – композиційна частина твору радіожурналістики, яка вводить слухача в курс теми, допомагає зорієнтуватися в обстановці, ознайомитися з учасниками передачі, репортажу тощо.

Підложка – музично-шумове оформлення радіопередачі, на фоні якого ведучий, диктор або діджей працює в ефірі. Вона допомагає слухачу відрізнити одну передачу від іншої, додає змістове навантаження радіопередачі, створює настрій і емоційно забарвлює.

Позастудійний запис – звукозапис, здійснюваний поза радіостудією за допомогою переносної чи пересувної апаратури. Він може здійснюватися також через постійно діючі трансляційні пункти, обладнані в театрах, концертних залах, на стадіонах, у лекційних аудиторіях та інших приміщеннях, де регулярно відбуваються суспільно значимі події.

Позастудійне мовлення – процес створення радіопередачі і його звукового супроводу безпосередньо на місці подій і передача їх на студію для негайного посилання в ефір. П. м. здійснюється пересувним комплексом апаратури, яка забезпечує самостійну підготовку передачі без технічних засобів радіостанції.

Позивні – поєднання звукових сигналів і музичних мелодій, що передують передачам і дають змогу розрізняти радіостанції одну від одної, налаштовуватися на їх хвилю.

Постановочне читання – жанр художнього мовлення, що становить собою виконання перед мікрофоном одним чи декількома акторами літературного твору (цілком чи фрагменти) з використанням різних виражальних засобів радіомовлення. П. ч., поєднуючи в собі характерні риси театру й естради, дає змогу інтерпретувати прозу, максимально зберігаючи авторські відступи і міркування, і водночас дає можливість акторам глибоко досліджувати характери персонажів, перевтілюватися в повній відповідності до вимог психологічної драми. П. ч. – своєрідна форма радіоспектаклю, що оснащується за задумом режисера музикою і шумами. Естетика жанру зумовлена схрещенням закономірностей театральної сценічної виразності і психології сприйняття радіопередачі, тобто сприйняття літературного твору на слух. П. ч. набуло значного поширення в програмах літературно-драматичного мовлення та мовлення для дітей і юнацтва ще наприкінці 20-х – початку 30-х років. Із середини 70-х років. П. ч., як правило, являє собою серіали з 6-8, а іноді і більшої кількості передач.

Прийом "буратино" – художній прийом уповільнення або прискорення ходу магнітної стрічки для створення дитячих або низьких голосів. Цей виражальний засіб було відкрито режисером Розою Йоффе для створення голосів Буратино і Карабаса Барабаса в дитячому радіоспектаклі "Золотий ключик, або Пригоди Буратино”.

Провдове мовлення (радіотрансляційна мережа) – процес передачі радіопрограм за допомогою розгалуженої системи проводів, по яких посилаються електричні імпульси від передавальної станції до репродукторів. Недоліком П. м. є обмеженість програмного забезпечення (не більш 3 каналів), а серед його переваг – дешеве встановлення, простота користування гучномовцем, слабкий вплив радіоперешкод. Цей спосіб мовлення в таких великих масштабах не використовувався ніде у світі, крім СРСР. Широкий розвиток у СРСР йому забезпечили насамперед ідеологічне і політичне розуміння комуністичного керівництва: створити надійний засіб централізованої оперативної інформації і пропаганди з урахуванням дешевизни простих приймальних пристроїв – репродукторів в умовах порівняно невисокого рівня життя населення, обмежити свободу вибору слухачами джерел повідомлень, виключивши джерела закордонні. Важливим фактором, що сприяв розвитку П. м., була також можливість використовувати проводову радіомережу з метою цивільної оборони в екстремальних ситуаціях, що і було масштабно реалізовано під час війни проти фашистської Німеччини.

Програма (гр. Programma – оголошення, розпорядження) – 1. Синонім терміна "радіопередача”. 2. Список передач, що характеризують денну, вечірню, добову чи тижневу сітку радіомовлення. Іноді використовується як синонім терміна "сітка мовлення” на конкретну дату. 3. Програма передач, позначення змісту мовлення, що публікується звичайно в місцевих чи національних друкованих ЗМІ.

Програми за співучастю – радіопередача зі студії, у якій бере участь студійна аудиторія.

Продюсер – особа, яка організує, або організує та фінансує постановку аудіовізуальних творів.

Прямий ефір – 1. Вид радіо- чи телевізійного мовлення, відмітна риса якого – одночасність події, трансляції її в ефір і прийому слухачами, тобто безпосередній вихід у ефір з місця події і протягом неї. 2. Синонім поняття "трансляція події”. П. е. може бути студійним (вестися з радіостудії) і позастудійним. Його специфічна ознака полягає в тому, що він дає змогу слухачу, глядачу відчути себе очевидцем події, створює ефект присутності.

Радійність – комплекс спеціальних якостей, що відповідають вимогам ефіру, відбивають його радіофонічні особливості. Р. досягається наявністю документальних радіокартинок і звукових образів, живих голосів учасників та безпосередніх вражень очевидця, тональністю розмовної мови.

Радійні форми – специфічні, властиві для радіожурналістики, творчі засоби вираження змісту й донесення його до слухача, які виявляються в калейдоскопічному перебігу розповіді, застосуванні рубрикаційного способу групування матеріалів.

Радіо – передача інформації на відстані без проводів за допомогою електромагнітних хвиль.

Радіовузол – комплекс апаратури для здійснення радіозв’язку та трансляції передачі місцевою мережею.

Радіогазета – форма радіожурналістики, що набула значного поширення в початковий період радіомовлення, і являє собою комплексну програму інформаційних, пропагандистських і художньо-публіцистичних матеріалів, кожний з яких має оперативний привід для передачі матеріалу в ефір. Р. була за суттю прообразом сучасної радіомовної програми дня: вона поєднувала інформаційні випуски, політичні доповіді, актуальні репортажі, бесіди на наукові теми, економічні огляди, інтерв’ю з керівниками різних рангів, концерти на замовлення, сатиричні віршовані фейлетони, літературно-музичні композиції і т.д.

Радіодень – одна з форм побудови програми мовного дня, коли включаються передачі тематично й композиційно об’єднані на основі будь-якого загального принципу, головної ідеї, основної теми.

Радіожурналістика – 1. Вид журналістської діяльності, заснований на використанні технічних засобів радіомовлення. 2. Сукупність радіопередач, що належать до сфери журналістики, результат діяльності радіожурналістів. Р. має специфічні властивості, що відрізняють її від інших видів журналістики, зокрема: надзвичайно високий рівень оперативності, особливий характер емоційного впливу на аудиторію і внаслідок цього – структурна своєрідність композиційних вирішень вихідного журналістського (життєвого і літературного) матеріалу, спеціальні прийоми організації уваги аудиторії тощо.

Радіоканал – 1. Смуга частот, на якій ведеться передача; технічна система пристроїв, що поєднують передавачі з приймачами; джерело програми (мікрофон), підсилювальні і регулюючі пристрої, споживач (динамік, гучномовець). Наявні в радіостанції канали визначають кількість програм, що можуть передаватися одночасно. 2. Радіопередача журнального типу, у якій різноманітні за матеріалами сюжети поєднуються тематикою одного з напрямків радіомовлення чи адресою аудиторії. Має постійних одного чи кількох ведучих. Зазвичай займає в ефірі тривалий час – від 2 до 5-6 годин. На відміну від радіожурналу, Р. містить матеріали, що мають, як правило, оперативний інформаційний привід.

Радіомовлення – спосіб передачі різноманітних звукових програм широкій аудиторії через ефір, по проводах або через Інтернет. Принцип дії: передача виголошується перед мікрофоном, який перетворює звукові коливання на електричні імпульси, які підсилюються і подаються до передавача. В передавачі вони керують високочастотними коливаннями, що подаються до передавальної антени. Передавальна антена випромінює в ефір електромагнітні хвилі. Прийняті з ефіру приймальною антеною електромагнітні хвилі перетворюються в ній на електричні сигнали, а далі переходять до радіоприймача, який відтворює радіопередачу, виголошену перед мікрофоном.

Радіомовлення для дітей і юнацтва – один з видів радіомовлення, спрямований на виховання юних громадян нашої країни. До його програм входять літературно-драматичні композиції і спектаклі, казки, передачі пізнавального й розважального характеру та на теми, пов’язані з життям школярів.

Радіомовлення для молоді – вид мовлення по радіо, який включає до своїх програм різні цикли, передачі, жанри і форми, спрямовані на виховання підростаючого покоління. До його програм також входять музичні, розважальні, освітні, пізнавальні, історико-культурологічні програми.

Радіоновини – оперативна і традиційна форма радіомовлення, що порушує найактуальніші питання суспільно-політичного життя, повідомляє про новини науки, культури і спорту. Р. можуть бути міжнародного, національного та регіонального характеру. Досить часто у випуску новин використовується лідова система подачі інформації. Залежно від формату радіостанції, новини можуть виходити в ефір, як через кожні півгодини, так і тричі на добу.

Радіопередавач – технічний пристрій, що використовується для передачі в ефір електромагнітних сигналів, що після перетворення їх у радіоприймачі трансформуються у звукову інформацію.

Радіоприймач – технічний пристрій, призначений для прийому програм радіомовлення, переданих в ефір, і їх акустичного відтворення.

Радіоп’єса (радіодрама) – літературний твір, написаний чи адаптований спеціально для постановки в радіостудії й орієнтований на слухове сприйняття. За різновидами Р. ділять на оригінальні радіоп’єси, радіоінсценування і документальні радіодрами. За жанровими характеристиками Р. містить у собі все багатство традиційної драматичної літератури, створеної для сценічного втілення (див. також Радіотеатр).

Радіопрограма – план передач редакції радіостанції на певний період. Основною часовою одиницею програмування є тиждень: через кожні сім днів завершуються і знову повторюються основні програмні блоки, тематичні цикли, об’єднані спільністю проблематики.

Радіореклама – рекламне повідомлення, що поширюється засобами радіо. Певна програма чи передача розглядаються у тісному зв’язку з часом її виходу в ефір (тобто часу, коли здійснюється контакт з найбільшою кількістю слухачів) та з кількістю слухачів. Ця концепція покладена в основу діяльності приватних радіокомпаній, які намагаються створювати передачі, що дають задоволення слухачам, а тим самим намагаються одержати замовлення на рекламу під час них. Розрізняють два основних різновиди Р. – рекламні повідомлення і програми, що фінансуються і використовують такі радіожанри, як вставки, діалоги, бесіди, радіосценки, п’єси, радіомонтажі, рекламні репортажі, конкурси та вікторини, концерти тощо. Переважають короткі повідомлення, пов’язані із закликом, та передачі з музичним супроводом. Р. звернена переважно до широкого загалу. Тарифи на Р. визначаються залежно від величини та підготовленості рекламної аудиторії, популярності передачі, ефірного часу тощо. Підготовка Р. сплачується окремо.

Радіостанція – інженерне спорудження з обладнанням для передачі і прийому інформації за допомогою радіохвиль. Для радіомовлення використовують стаціонарні і пересувні Р., що, як правило, здійснюють передачу з місця події не в ефір, а на антени стаціонарної Р. для наступного його поширення.

Радіостудія – спеціально обладнане приміщення, що має суворо задані акустичні параметри, які мають звукозаписувальну й передавальну апаратуру, призначені для звукозапису на магнітну стрічку та відтворення радіопередач в ефірі, а також для ведення прямоефірних передач. Існують малі, так звані "мовні” Р., призначені для запису і передачі в ефір літературних програм, концертні студії, студії для запису і трансляції музичних, літературно-драматичних радіопередач.

Радіотеатр – один з провідних напрямів художнього радіомовлення, включає різноманітні за жанрами і тематикою радіоп’єси й інсценування. Спектаклі Р. розраховані на уяву людини, а не тільки на його логічне мислення. Осмислення описуваних у Р. життєвих явищ і вчинків людей зумовлено готовністю і схильністю слухачів перевести словесно-звуковий ряд у "зорові картини”, породжені їх фантазією. Для Р. особливо важлива конкретність і точність у доборі вихідного матеріалу, точність інтонації, об’ємність і чіткість звукошумових вирішень.

Районне радіомовлення – розгалужена мережа радіомовлення, що готує передачі на місцевому матеріалі для слухачів районного регіону. Творчу роботу районного радіо здійснює громадська організація, очолювана кореспондентом-організатором, який перебуває у штаті районної газети. Методичну допомогу надає обласний комітет телебачення і радіомовлення, за технічну базу відповідають органи зв’язку. Обсяг мовлення – кілька разів на тиждень тривалістю до години.

Ревербератор – пристрій для створення штучної реверберації електричними чи електроакустичними методами; застосовується для створення спеціальних акустичних ефектів (наприклад, об’ємності звучання і т. п.) у радіо- і телевізійних передачах при здійсненні музичних записів.

Реверберація (лат. reverberare – відбити) – процес поступового загасання звуку в приміщенні після припинення дії його джерела, зумовлений повторним відбиттям звукових хвиль від різних поверхонь (природна Р.); штучна Р. створюється за допомогою ревербератора.

Репродуктор (від лат. re – приставка, що означає поновлення дії і producere –робити) – 1. Технічний пристрій, призначений для прийому й акустичного відтворення програм радіомовлення, переданих по мережі проводового мовлення (радіотрансляційна мережа). 2. Застосовуваний у радіоприймачах, магнітофонах силовий перетворювач електрохвиль звукової частоти на голосовий чистий звук.

Рейтинг програми – показник популярності програми, який визначається процентом вибірки радіослухачів, що прослуховують її в цей час.

Риторика – наука ораторського мистецтва, теорія, що розкриває секрети красномовства.

Риторичне звертання – використовувана у публіцистичному письмі чи в усному мовленні на радіо мовностилістична фігура, що має форму звертання журналіста до якогось явища, щоб привернути до нього більшу увагу слухачів. Від звичайного відрізняється тим, що спрямоване до відсутніх людей, неживих предметів з метою виявити до них авторське ставлення, надати мові твору чи передачі емоційності, поетичної виразності. Звичайне звертання передбачає встановлення контакту автора із співрозмовником, риторичне ж такої мети не має: воно не потребує відповіді.

Саундтрек (англ, soundtrack – звукова доріжка) – 1. Позначення музики чи шумового оформлення, що супроводжує зображення в кіно- і відеопродукції. С використовується як самостійна одиниця під час програмування у радіомовленні (наприклад, пісня з кінофільму). Термін виник як елемент професійного арго, але поступово усталився в мові. 2. Звукова доріжка, що займає окремий номер на аудіодискові чи грамплатівці.

Свіпер - вихідний джингл.

Серіал (лат. series – ряд) – форма радіо- і телевізійної передачі, що складається з великої кількості окремих частин (серій), кожна з яких, як правило, має самостійний, завершений сюжет. Програми С. поєднуються зазвичай сюжетними колізіями, героями і місцем основних подій.

Скетч – невеличка п’єса жартівливого змісту, що розкриває ідею реклами побічно, у формі логічно-емоційних висновків самого слухача, будується на грі акторів, шумових і музичних ефектах.

Сітка мовлення – 1. Розгалужена система (проводові лінії, підсилювачі, домові вводи, абонентські пристрої), за допомогою якої радіостанція (радіовузол) посилає слухачам прийняті з ефіру або по проводах передачі. 2. Програма радіопередач на тиждень.

Слоган – спресована у формулу сутність рекламної концепції, доведена до лінгвістичної досконалості думка, яка добре запам’ятовується. Це словесний портрет фірми, корпорації, політичного діяча, політичного об’єднання, найрізноманітніших урядових, фінансових, комерційних та інших інститутів. Крім того, він може бути і самодостатнім – може виступати як самостійна форма звернення, котра може обійтися без розгорнутого тексту і без візуального ряду.

Слухачі – коло осіб, на яких розраховані і до яких звернені радіопередачі.

Соуп-опера – рекламні радіопередачі на 10-15 хвилин, що компонується на базі популярних оперних арій, опереткових сцен і пісеньок, а до тексту включають рекламні аргументи. За цими передачами стежать жінки (особливо домогосподарки).

Соціальне радіомовлення – передачі чи програми освітнього, навчального та довідкового характеру для сліпих, глухих, людей з послабленим слухом.

Спецвипуск – програма мовлення тривалістю на годину та більше, що передається один раз (або тільки з одним повтором).

Спотворення звуку – в радіомовленні імітація перешкод з метою досягнення потрібного звукового ефекту.

Стереофонія (грец. stereos – просторовий і phone – звук) – особливість відтворених звуків, що викликає в слухача ілюзію просторового розташування їхніх джерел. С. під час запису забезпечується кількома мікрофонами, розміщеними в різних точках, а при відтворенні досягається за допомогою встановлених у різних місцях динаміків. Принцип багатоканальної С. використовується в радіомовленні.

Сумарна аудиторія – кількість слухачів, що у своїй сукупності становлять аудиторію програми мовлення у певний проміжок часу.

Сценарій – детальний план, основа радіотвору. Це виклад сценічного, звукового способу реалізації теми, розгортання сюжету. Високоякісний С. є справжнім літературно-художнім, публіцистичним твором. Він, як докладний, логічно послідовний і конкретний опис, складається з окремих сцен та епізодів, містить діалоги і монологи дійових осіб.

"Театр у мікрофона" – один з найбільш поширених різновидів художнього радіомовлення – передача по радіо театрального спектаклю, постановка якого здійснена на сцені драматичного чи музичного театру. Містить у собі: а) трансляції театральних спектаклів зі сцени театру (пряма чи передача звукозапису, при якій зберігається реакція глядачевої зали); б) монтаж спектаклю – передача окремих фрагментів, що зберігають, основні сюжетні лінії театральної вистави; в) монтаж по трансляції – форма радіоадаптації театрального спектаклю, що набула поширення із упровадженням звукозапису. Вона являє собою звукозапис сценічної дії, перероблений для сприйняття на слух. При цьому виникає ряд труднощів через необхідність описати і пояснити слухачу мізансцени, особливості сценографічного і пластичного режисерсько-постановочного вирішення. Протокольний конферанс – читання авторських ремарок диктором, як правило, руйнує гармонію художньої структури спектаклю. В "Т. у. м.” розроблені різні способи коментування. Найбільше часто в композицію передачі вводять ведучого. У такій ролі може виступати персонаж спектаклю, автор п’єси чи режисер, глядач з числа професійних критиків і т. д. Програми "Т. у. м.” включають також просвітницькі передачі про різні театральні колективи, про творчість драматургів, режисерів, акторів і т. д.

Тег – коротка інформація про спонсора програми напередодні її виходу в ефір або в самій програмі.

Тембр – своєрідне звукове забарвлення, властиве голосу чи музичному інструментові. Залежить від обертонів, що виникають навколо основного тону, від особливостей матеріалу, який звучить, і від способу утворення звуку.

Техніка мовлення (грец. techne – мистецтво, майстерність) – навчальна дисципліна, що відіграє значну роль у процесі професійної підготовки теле- і радіожурналістів, дикторів, а також усіх тих, хто за родом діяльності пов’язаний з усним мовленням, — акторів, ораторів, педагогів. Т. м. містить у собі такі розділи, як анатомія, фізіологія і гігієна мовного апарату; постановка подиху, голосу, дикції; логіко-інтонаційні основи мовлення. Призначення Т. м. – виховання умінь, що дають змогу тому, хто виступає, усвідомлено використовувати всі елементи мовного звучання і навмисно викликати потрібну розумову, емоційну і вольову реакцію аудиторії. Таким чином, володіння Т. м. допомагає знаходити оптимальну форму звукового вираження думки в конкретних умовах спілкування і з певною метою.

Трансляція (лат. translatio – перенесення) – 1. Передача радіомовних чи телевізійних програм на відстань за допомогою радіо- чи кабельної системи. 2) Передача спектаклю, концерту, спортивного змагання, мітингу, демонстрації чи будь-якої іншої події з місця, де вони відбуваються.

Фон – звукова атмосфера, у якій відбиваються розмови і розгортається сюжет. Однотипний звуковий Ф. нерідко є сполучним елементом, що дає змогу розпізнати різноманітні за формою і тематикою програми.

Фонограма (грец. phone – звук і gramma –запис) – запис мови, музики тощо на пластинці, магнітофонній стрічці, плівці чи іншому носії.

Фонотека (грец. phone – звук і theke – сховище) – зібрання фонограм, звукозаписів.

Формат – тип мовлення, спосіб існування радіостанції в ефірі. Це стиль музичних радіопрограм, покликаний задовольняти потреби і смаки певної цільової аудиторії.

Час домогосподарки – у радіомовленні час з 10 до 16-ої години, коли, так прийнято вважати, основними слухачами є жінки-домогосподарки.

Час пік – час з 7 до 9-ї години ранку та з 16 до 19-ї години вечора, коли люди включають радіоприймачі автомобілів, прямуючи на роботу і з роботи.

Час (хронометраж) радіопередач – тривалість радіопередачі або її частини (епізод) в хвилинах або секундах.

Чиста позиція – особлива значимість програми радіопередач.

Шуми – різні звуки, утворені рухом якихось предметів чи внаслідок злиття людських голосів. У радіомовленні вони є ефектними чинниками, що сприяють виразності передачі, створюють відповідну специфічну атмосферу, викликають ілюзію реальності обставин, про які розповідається у передачі (гул заводського цеху, колони демонстрантів, трибуни стадіонів, дзюрчання струмка, пташиний спів, грозовий грім, паровозний свисток, гудіння літака тощо). Існують також численні прилади і інструменти, за допомогою яких імітують звуки, потрібні для радіопередачі.

Шумотека – зібрання систематизованих і зареєстрованих у відповідній послідовності фонограм, на яких записані різні шуми, що використовуються в програмах на радіо.



| Просмотров: 1818 | Комментариев: 0 | Рейтинг: 5.0/1 |

| Теги новости: радіожурналістика, Радиожурналистика, словник, словарь |
Смотрите также:
Похожие новости:
Комментировать новость 'Словник основних понять курсу "Основи радіожурналістики"' могут только зарегистрированные посетители.
ЖурПАКnew
Всё для студента!
Сборник готовых дипломных работ.
Сервисы
Отправить СМС
Словарь терминов
Радио онлайн
Новости в мире
Твой гороскоп
Прогноз погоды
Услуги ПриватБанка
Рекомендуем
Основы теории коммуникации: Учебник
Василик М.А.
Основы теории коммуникации: Учебник

Історія видавничої справи (Підручник)
Тимошик М.С.
Історія видавничої справи (Підручник)

Фотожурналистика (Учебное пособие)
Березин В.М.
Фотожурналистика (Учебное пособие)

Добавить нас в закладки

| Главная | Книги | Архив | Статьи | Программы | FAQ | Карта сайта | Обратная связь | RSS | Реклама на сайте |
ВНИМАНИЕ! Все материалы портала и их содержимое предназначены исключительно в образовательных целях и для ознакомления. Все права в отношении материалов и их содержимого принадлежат законным правообладателям. В любой момент по просьбе автора (обладателя авторских прав) мы готовы убрать материалы с сайта. Мы всегда готовы рассмотреть любые предложения о сотрудничестве.

© 2011 Journ-Port.ru - Портал журналиста Создать сайт бесплатно